Ми зростаємо великими у мріях

Мої друзі дуже часто радили прочитати книгу «Мексиканські хроніки. Історія однієї Мрії» Макса Кідрука, проте я завше відтягувала момент, посилаючись на надмірну зайнятість. Чесно кажучи, але я дуже скептично поставилася до такого молодого автора, який мені здався трохи недосвідченим, враховуючи те, що освіта в Максима технічна. Закінчивши механіко-енергетичний факультет в Рівному, отримав фах програміста.  Тож я ніколи не могла подумати, яким чином «технік» може писати художню літературу.  Прочитавши коротку анотацію до твору,  я лише упереджено пирхнула та закинула книжку подалі, де й та припадала пилом аж до минулого тижня. Книга «Мексиканські хроніки. Історія однієї Мрії» є однією з циклу книжок про подорожі, до якої входить: «Подорож на пуп Землі», «Любов і піраньї», «На Зеландію».

Перше, що мене вразило та здивувало – це стиль написання. Автор, немов спілкується зі своїми читачами, а «смачна» українська говірка лише додає певного 

, притаманного нашій нації колориту. Подекуди «технік» зумів краще описати свої авантюри, ніж бувалий письменник – новеліст. Книга доводить нам, що Мрія може збутися не лише за певних обставин, але й до цього можна цілеспрямовано рухатись. Кідруку вдалося у «Мексиканських хроніках» поєднати не лише поради починаючим мандрівникам, а й власний неоціненний досвід та враження. Автор детально фіксує усі свої пересування Мексикою, розповідає про особливості національної кухні, архітектури, краєвидів та ментальності жителів (наприклад: багато жителів недобудовують будинки, аби не сплачувати податок на житло). 

 Назва «Мексиканські хроніки» Кідрука, перегукується мені з «Марсіанськими хроніками» Рея Бредбері і це невипадково. В одному з інтерв’ю Кідрук наголосив, що є фанатом фантастики. І Рей Бредбері є одним з його улюблених письменників. На відміну від Бредбері у якого розповідь справді побудована хронікально, день за днем, що створює повну й масштабну картину дійсності, то у Макса сюжет, як на мене, дещо хаотичний та непослідовний. Автор дуже часто перестрибує з теми на тему, від чого втрачається цілісність оповіді. Найнеприємніше, що кидалося мені у вічі – спроба Кідрука «возвеличитись» над читачем чи пересічним громадянином, натякаючи на свою винятковість. Постійні порівняння людей з «сірою масою» та натовпом «слонів» чи «мавп», «безмозкі мухи», «отара». Окрім того в тексті чимало некоректних висловлювань щодо представників інших національностей: «трухлява карга, яка не бачила нічого в тій Білорусі», «затурканий венесуелець», «серед мавп, він був би першим хлопцем на селі». Та попри всі протиріччя, книга Кідрука викликає посмішку та непереборне бажання хоча б раз, та пережити усі ті пригоди про які пише Максим. До самої розповіді чудово пасують фотографії на яких збережені ключові миті мандрівки.

Вони надають динаміки розповіді, живості характерам та додають колориту. Читаючи черговий розділ, не раз зазирала до світлин впевнитись, наскільки моя уява відповідала дійсності.

Книга буде цікавою перш за все молоді. Мандрівники-початківці знайдуть тут чимало корисної інформації про бронювання готелів, квитків, спілкування з населенням, звичаї  і традиції. А для досвідчених «бекпекерів» ця книжка може стати своєрідною «машиною часу», яка перенесе їх у часи перших подорожей.  Для решти читачів – інструкцією з втілення Мрії.